Польсько-українські відносини в умовах російської агресії

Анотація

Польсько-українські відносини впродовж століть були складними, багатогранними та динамічними. Вони формувалися під впливом як історичних подій, так і геополітичних змін у Європі. Однак із початком повномасштабної російської агресії проти України у 2014 році, що набрала нової фази в лютому 2022 року, ці відносини набули виняткової ваги не лише для обох держав, але й для всього регіону Центрально-Східної Європи. Польща стала одним із найближчих союзників України, активно підтримуючи її на міжнародному рівні, надаючи політичну, гуманітарну, економічну та військову допомогу. Відтак, вивчення трансформації польсько-українських відносин в умовах війни є надзвичайно актуальним і має важливе практичне та наукове значення.

Актуальність теми дослідження зумовлена кардинальними змінами у міжнародній політиці, спричиненими повномасштабною агресією Російської Федерації проти України, що розпочалася у 2014 році та набула небачених масштабів у 2022 році. Ці події докорінно змінили геополітичну ситуацію в Європі та світовому безпековому середовищі, створивши нові виклики для міжнародної спільноти. У цьому контексті особливої значущості набувають польсько-українські відносини, які з формального міждержавного партнерства переросли у стратегічний союз.

Значну роль у зміні парадигми двосторонніх відносин відіграла активна позиція Польщі як держави, що першою підтримала Україну у перші години російського вторгнення в лютому 2022 року. Варшава не лише надала прихисток мільйонам українських біженців, але й забезпечила гуманітарну, військову та фінансову допомогу, активно лобіюючи підтримку України на міжнародному рівні. Це засвідчує новий рівень політичної солідарності та довіри між державами, що потребує наукового осмислення.

Польща виступає одним із ключових союзників України в Європейському Союзі та НАТО, а також ініціатором численних дипломатичних, гуманітарних та оборонних ініціатив. Її активність у цих процесах не лише свідчить про її національну зацікавленість у безпеці східного флангу Європи, але й формує нову ідентичність Польщі як регіонального лідера. Така позиція є вагомим чинником для трансформації регіонального балансу сил і зміцнення східноєвропейського партнерства.

Україна, своєю чергою, опинившись у стані відкритої війни, змушена оперативно адаптувати свою зовнішню політику, вибудовуючи коаліції, здатні забезпечити ефективну протидію агресору. Польща у цьому контексті виступає не лише стратегічним партнером, а й союзником, що діє на міжнародній арені від імені українських інтересів. Цей феномен потребує глибокого аналізу щодо механізмів та ефективності зовнішньополітичної взаємодії обох держав.

Актуальність дослідження зумовлюється також необхідністю оцінити, яким чином двостороння співпраця впливає на перебіг воєнних дій, енергетичну та економічну стабільність, гуманітарну ситуацію та інформаційну політику. Це передбачає аналіз як офіційних міждержавних рішень, так і діяльності громадянського суспільства, бізнесу, волонтерських ініціатив, які зміцнили міждержавні зв’язки у складних умовах війни.

Не менш важливою складовою актуальності є необхідність переосмислення історичних аспектів польсько-українських взаємин. В умовах сучасної війни історичні суперечності, які ще донедавна були джерелом напруги між народами, поступово відходять на другий план, поступаючись місцем прагматичній солідарності та спільній меті — збереженню демократичних цінностей, територіальної цілісності та незалежності. Дослідження цього процесу дає змогу виявити потенціал для подальшої історичної консолідації.

Наукове осмислення зазначеної проблематики є важливим для подальшої розробки ефективної зовнішньої політики України, прогнозування сценаріїв розвитку безпекового середовища у Східній Європі та визначення ролі середніх держав у глобальному протистоянні між демократіями та авторитаризмом. Польща і Україна стають прикладом такого партнерства, яке не лише відповідає вимогам часу, але й формує нові стандарти міжнародної підтримки.

Завдання дослідження передбачають:

• дослідити історико-політичний контекст польсько-українських відносин до початку ХХІ століття;

• проаналізувати характер взаємодії двох держав після здобуття Україною незалежності;

• розкрити основні зміни в політичному і стратегічному партнерстві після анексії Криму;

• висвітлити роль Польщі як ключового партнера України в умовах російської агресії;

• порівняти рівень співпраці в різних сферах двосторонніх відносин;

• узагальнити перспективи польсько-українського партнерства в контексті євроатлантичної інтеграції України.

Об’єктом дослідження є польсько-українські відносини як важлива складова системи сучасних міжнародних відносин.

Предметом дослідження є механізми, форми та результати співпраці між Польщею та Україною в умовах російської агресії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку ХХІ століття з особливою увагою до подій після 2014 року — часу анексії Криму Російською Федерацією та початку воєнних дій на Донбасі — до 2025 року, що позначено продовженням війни в активній фазі та зміцненням стратегічного партнерства між Україною і Польщею.

Географічні межі дослідження охоплюють територію України та Республіки Польща, з урахуванням їхньої участі в регіональних і міжнародних процесах, а також у форматах європейської та трансатлантичної інтеграції.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів у зовнішньополітичній діяльності України, для формування ефективної моделі міждержавного співробітництва, а також у освітньому процесі, зокрема в рамках навчальних курсів з міжнародних відносин, політології, європейських студій та безпекових політик. Результати дослідження можуть стати в пригоді фахівцям державного управління, дипломатам, аналітикам та науковцям.

Апробація. Основні тезиси роботи були висвітлені у доповіді конференції «Польсько-українські відносини в умовах російської агресії» на звітно-науковій конференції студентів та аспірантів «Освіта і наука-2025» в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова).

Структура роботи відповідає логіці дослідження й складається з вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури ( бібліографічних найменувань). Загальний обсяг роботи становить 70  сторінок, з яких основний зміст викладено на 67- сторінках.