Особливості гуманітарної дипломатії у сучасних міжнародних відносинах

Анотація

Сучасні глобальні тенденції значно розширюють сферу застосування
дипломатії і перетворюють її на важливий інструмент глобального діалогу.
Гуманітарна дипломатія повинна розділяти поняття потенційної ідеології
між протиборчими сторонами, вміло налагоджувати мережу дипломатичних
відносин і використовує будь-яку можливість для підтримки жертв війни.
Незаперечним фактом є те, що чим вище репутація і довіра тих, хто
використовує стратегії гуманітарної дипломатії, тим краще будуть результати.
Поєднання дипломатії та гуманітарної діяльності може призвести до
несподіваних взаємодій. Міжнародна федерація Червоного Хреста зазначає, що
метою гуманітарної дипломатії є забезпечення того, щоб уряди краще
піклувалися про соціально вразливі верстви суспільства; співпраця з іншими
суб'єктами, які переслідують ті ж гуманітарні цілі.
Гуманітарна дипломатія повинна спрямовувати свої дії на врегулювання
криз, як урядових, так і неурядових, відповідно до міжнародного права. Її мета -
відкрити кордони і створити гуманітарні коридори, які забезпечують пряму
допомогу біженцям.
На цій підставі важливо присвячувати розвідки гуманітарним аспектам
дипломатії, розширювати практики гуманітарних переговорів та обговорювати
концепції гуманітарної дипломатії, на яку вплинуло створення гуманітарного
простору.
У цій розвідці підкреслюємо важливу політичну роль недержавних
суб'єктів у вирішенні сучасних конфліктів і проведенні гуманітарних
переговорів. Гуманітарна дипломатія на національному рівні повинна
охоплювати різноманітність національних моделей і виявляти основні мотиви,
що спонукають державу брати участь в гуманітарних ініціативах.
Сучасна гуманітарна практика перетворилася на багатогранну систему. В
даний час вона охоплює гуманітарну допомогу, соціальну політику та
економічну підтримку в рамках сталого розвитку. Крім того, використання
3
дипломатичних засобів, зокрема переговорів, значно підвищує ефективність
гуманітарних зусиль в умовах збройних конфліктів і криз, викликаних
природними або техногенними факторами.
Cotrone, A. (2018) переконаний, що гуманітарна дипломатія має
спрямовувати свої дії на будь-які кризи, як на урядові, так і на неурядові
організації міжнародного права; взяти до уваги, що його метою є відкриття
кордонів і створення гуманітарних коридорів, що забезпечують надання прямої
допомоги біженцям. Головне завдання – гарантувати довгострокові дії,
уникаючи при цьому тимчасових і крихких альтернатив.
Атаманенко, А. (2022) присвячує наукову працю вивченню формування
концепту та визначення значення і проявів наукової дипломатії, робить спробу
встановити особливості проявів наукової дипломатії в міжнародних відносинах,
розглянуто зміст тріади: «наука для дипломатії», «дипломатія для науки»,
«наука в дипломатії».
Коновалова, М. (2024) працює над сучасними підходами та межами
гуманітарної дипломатії, досліжуючи вектор дефініцій «гуманітарна
дипломатія» та кількісно-якісний аналіз наукових розвідок окресленої з
наукометричної бази для визначення тематичних кластерів та зав'язків за
ключовими словами. По-перше, розглядається гуманітарна дипломатія як
інструмент досягнення зовнішньополітичних цілей та національних інтересів,
що є результатом класичного розуміння поняття дипломатії. Цей підхід
акцентує на державній стратегії та міжнародних відносинах, де дипломатія
виступає як інструмент управління зовнішньополітичною політикою та захисту
національних інтересів. По-друге, гуманітарна дипломатія розглядається як
комунікативний акт, який покликаний стимулювати гуманітарні дії.
Вікторов, К. та ін. (2021) розробляє еволюцію концепції та складові
гуманітарної дипломатії від ІІ пол. ХІХ ст. до перших декад ХХІ ст., аналізує
тенденції адаптації поняття до системи міжнародних відносин, роль
гуманітарної дипломатії в рамках взаємодії у двосторонній та багатосторонній
дипломатії.
4
Павлюх, М. & Кушней, С. (2022) у статті розглядають традиційний
концепт «публічна дипломатія» та його роль у сучасних політичних відносинах.
Відстежено процес трансформації публічної дипломатії через сучасні
інформаційно-комунікаційні технології, що змінює звичний концепт поняття
«публічна дипломатія».
Gilboa, E. (2001) пропонує три концептуальні моделі для сприяння
систематичному дослідженню використання ЗМІ як головного інструменту
зовнішньої політики та міжнародних переговорів: публічна дипломатія, коли
державні та недержавні актори використовують ЗМІ та інші канали комунікації
для впливу на громадську думку в іноземних суспільствах; медіадипломатія,
коли чиновники використовують ЗМІ для спілкування з акторами та сприяння
вирішенню конфліктів; та медіа-брокерська дипломатія, де журналісти
тимчасово беруть на себе роль дипломатів і виконують роль посередників у
міжнародних переговорах.
Сергієнко, Т. (2023). проводить аналіз політичних аспектів міжнародних
конфліктів крізь призму системності в міжнародних відносинах.
Vidimska, K. (2022). надає трактування сутності категорії «суспільні
комунікації в міжнародних відносинах», які визначаються як диференційовані
аспекти відносин через обмін інформацією між національними, етнічними,
культурними чи іншими групами чи співтовариствами як на міждержавному,
так і на внутрідержавному рівнях.
Шевченко, М. (2023). дескрибує сучасні концепції міжкультурної
взаємодії в умовах глобалізації та сучасних міжнародних відносинах та аналізує
трансформації політичного вектора міжкультурної взаємодії в дискурсі
глобалізаційних процесів сучасних міжнародних відносин.
Токарська, А. (2024). досліджує можливості впливу української діаспори
на громадську думку під час війни та аналізує характер і можливості впливу
української діаспори на громадську думку приймаючих країн під час
військових дій, в контексті публічної дипломатії.
Myronchuk, E. (2019). досліджує роль наукової дипломатії у розвитку і
стабілізації міжнародних відносин в умовах глобалізації.
5
Tykhonenko, I. & Кириченко, Є. (2023). описують феміністичну
дипломатію як інструмент реалізації зовнішньої політики держави та
багатостороннього міжнародного співробітництва у ХХІ ст..
Навчально-методичний посібник «PR в міжнародних відносинах»
Конопка, Н. (2020) присвячений найважливішим аспектам PR-технологій у
сфері міжнародних відносин, зокрема у ньому розглядаються поняття, суть та
приниципи, історичний розвиток зв’язків з громадськістю; подано особливості
комунікації з громадськістю, теорію та практику формування іміджу в системі
PR; ключові аспекти стратегічного управління тощо.
Filipov, S. (2022). дає розуміння синергетичних чинників на змогу як
впливати, так і вибудовувати методики для захисту від просування небажаних
інтервенцій.
Павлюх, М. (2019). аналізує роль соціальних медіа (соціальних мереж) у
міжнародних відносинах й стверджує, що популярність держави,
дипломатичних установ залежить від відкритості суспільства та просування у
соціальних мережах.
Okladnaya, M. (2021) звертає увагу на необхідність повернення в
міжнародних відносинах до філософії моралі та цінностей.
Viktorov, K. (2024) розглядає еволюцію концепції та складові
гуманітарної дипломатії.
Gabrielyan, O. & Gabrielyan, G. (2021) дають визначення народної
дипломатії як соціального та гуманітарного явища з низкою відмінних
характеристик, які відрізняють її від публічної дипломатії чи, зокрема,
культурної дипломатії, а також визначають види публічної дипломатії та її
потенціал.
Kurpiewska-Korbut, R. (2024) показує наявність симптомів, які вказують
на те, що польська влада намагається вести свідому діяльність у рамках
гуманітарної дипломатії, особливо шляхом створення міжнародних заходів та
адвокації гуманітарних потреб України на міжнародному форумі.
Abdrazakova, L. (2022) переконує, що роль дипломатії полягає в тому,
щоб передбачати та вирішувати проблеми до того, як вони переростуть у
6
конфлікти. Коли конфлікти неминучі, дипломати намагаються вирішити
розбіжності мирним шляхом, щоб уникнути насильницьких сутичок. Захист
прав людини є критично важливою сферою вирішення міжнародних
конфліктів, у якій дипломати відіграють ключову роль.
Lie, Jon Harald. (2020) досліджує формування та наслідки взаємозв’язку
між гуманітарною діяльністю та розвитком, як нагорі, серед політиків, так і
знизу. Остання досліджує дискурсивний перехід від конфлікту до реконструкції
в Північній Уганді. Різна реакція гуманітарних організацій на перехід
демонструє більш прагматичні підходи до гуманітарних принципів і, таким
чином, те, як сам зв’язок також формується знизу вгору та ще більше посилює
впливи місії.
Chalisey, К. (2024) стверджує, що гуманітарна дипломатична практика
таких ілюстративних акторів, як постраждала держава, уряди-донори, ООН,
неурядові організації та МКЧХ, аналізується за такими параметрами: «Кого
вони представляють», «Який контент представлено», «Як це зроблено» та
«Цільова аудиторія».
Hart, D. & Siniver, A. (2020) представляють п’ять різних (хоча і не
виключають одне одного) «значень» дипломатії: (1) актори, які беруть участь у
сучасній дипломатії; (2) цілі дипломатії; (3) механізми дипломатії; (4)
дипломатія як навичка; та (5) дипломатія як професія. Ми вважаємо, що
залучення всього спектру дипломатичного досвіду є особливо важливим з
огляду на зростаючі виклики для переговорів як основного агенства дипломатії.
Regnier, P. (2011) досліджує визначення та сферу діяльності гуманітарної
дипломатії, а також деякі виклики, з якими вона стикається, щоб підготувати
шлях для її остаточного визнання міжнародним співтовариством. Husein, R.
(2024) описує, що стратегічні переговори щодо доступу до складних
середовищ, активна участь у адвокації для розширення потреб і прав
постраждалого населення та ретельний моніторинг програм допомоги разом
продемонстрували складну модель гуманітарної дипломатії в роботі.
Koptiev, O.. (2023) шляхом застосування технологічного підходу аналізує
розвиток та різні підходи до вивчення публічної дипломатії в Україні та світі,
7
охарактеризовано специфіку публічної дипломатії сучасної України, а також
визначає дієві технології публічної дипломатії в умовах зміни переходу від
двовекторності до європейської інтеграції.
Присяжнюк, С. (2023). дескрибує особливості реалізації гуманітарної
політики у секторі безпеки і оборони України, аналізуючи досвід державного
планування гуманітарної політики як чинника забезпечення суспільної
стабільності в умовах російсько-української війни.
Юрченко, О. (2024). аналізує основні положення Стратегії публічної
дипломатії Міністерства закордонних справ України на 2021-2025 роки, та
визначає ключові цілі сучасної публічної дипломатії.
Діденко, О. & Діденко, Р. (2023) розглядають та узагальнюють досвід
підготовки фахівців до роботи в системі стратегічних комунікацій в діяльності
майбутніх фахівців міжнародних відносин. З’ясовано, що загалом дослідники
виділяють у стратегічних комунікаціях такі основні складові: зв’язки з
громадськістю – управління громадською думкою, формування відносин
суспільства і державних органів або корпоративних структур для об’єктивного
осмислення соціальних, політичних або економічних процесів; публічна
дипломатія, що охоплює комплекс заходів, спрямованих на вивчення та
інформування зарубіжної аудиторії і встановлення контактів; інформаційнопсихологічні операції, які розглядаються як сплановані форми і методи
поширення інформації для здійснення певного впливу на установки і поведінку
спільноти, аналізуючи досвід США, ВБ, Німеччини, Канади.
Кваша та ін. (2024) досліджують особливості формування міжнародних
економічних відносин в умовах воєнного стану та аналізують низку актуальних
наукових джерел і статистичних даних, зокрема, вплив пандемії Ковід-19 й
визначають основні наслідки повномасштабної війни в Україні для сучасних
міжнародних економічних відносин. Rusakova, O. & Rusakov, V. (2017)
торкаються питання необхідності розгляду м’якої сили як важливого
інструменту політичних комунікацій та гуманітарної дипломатії. Концепція
Soft/Smart Power народжується у відповідь на необхідність суттєвої
диверсифікації засобів реалізації її домінування західними країнами і особливо
8
США. У розробці концепції та наполегливому впровадженні в міжнародне
політичне спілкування помітна прихильність до реалізації певних інтересів,
збільшення впливу.
Holovko, I. (2024) доводить, що в Сполучених Штатах Америки не існує
відокремлення «культурної дипломатії» від «публічної дипломатії». Концепція
парадипломатії також розглядається як інструмент діяльності субнаціональних
акторів на міжнародній арені та складова дипломатичних комунікаційних
процесів, що відбуваються в сучасному світі.
Dmitrieva, V. (2022) розглядає сучасну гуманітарну дипломатію Мексики
як інструмент її зовнішньої політики, досліджуючи специфіку мексиканської
сучасної гуманітарної дипломатії, аналізуючи еволюцію гуманітарної
дипломатії в контексті національної та зовнішньої політики Мексики,
нормативні документи, інституційну систему гуманітарної дипломатії, місце
Мексики в офіційній системі сприяння розвитку та погляд Мексики на
концепцію «Відповідальність за захист» (R2P).
Tekir, G. (2023) означує, що для Близького Сходу є важливим джерелом
енергії та грошових переказів для Індії, Індія прагне захистити свої інтереси на
Близькому Сході, особливо після того, як її регіональний суперник, Китайська
Народна Республіка (КНР), збільшила свою присутність. Проте існують
перешкоди для зусиль Індії в гуманітарній дипломатії в регіоні, такі як постійна
геополітична напруженість між країнами Близького Сходу та зростання
індійського націоналізму, який відчужує мусульманське населення Близького
Сходу.
Кривошеїн, В. (2023) досліджує технології публічної дипломатії як
інструмент «м’якої сили»: особливості впровадження в сучасній Україні та
досвід Ізраїлю. На основі досліджень українських і закордонних дослідників
здійснено огляд публічної дипломатії як засобу «м’якої сили», а також
окреслено ефективність її застосування в зовнішній політиці України.
Pidbereznykh, I. (2022) досліджує поняття інформаційна безпека у
контексті гуманітарної дипломатії та безпеку України як складову в системі
міжнародної інформаційної безпеки. Встановлено, що в умовах війни різко
9
зросла роль інформаційної безпеки України в міжнародному співтоваристві.
Політика України у сфері економічної безпеки чітко визначена в законодавстві
та відповідає викликам сучасності.
Likarchuk, D. (2022) ставить за мету дослідити принципи реалізації
дипломатичної політики та проблеми врегулювання російсько-української
війни методом медіації. Результати показали, що медіація є особливою
переговорною технологією вирішення політичних конфліктів. Ключовими
завданнями медіації у вирішенні політичного конфлікту є нейтралізація
негативних наслідків протистояння, пошук дисонансу між сторонами та
вироблення стратегії подальших дій тощо. Зроблено висновок, що на даному
етапі війни політичне посередництво до вирішення проблем можливе лише
завдяки військовим невдачам російської сторони та підтримуваних нею
українських колабораціоністів.
Ptashchenko, О. (2020) окреслює суть та роль наукової дипломатії в
системі міжнародних відносин, виділяючи основні риси становлення
дипломатичної діяльності у сучасних міжнародних відносинах, у тому числі, у
ЄС.
Пікулик, О. & Балак, І. (2022), Davutoğlu, A. (2013), Guo, X. (2020),
Seysane, V. & Tanrıverdi, G. (2022). досліджують особливості розвитку
публічної дипломатії Туреччини, відзначаючи важливість впливу телебачення
та мистецтва на турецьку публічну дипломатію та м’яку силу.
Sehitoglu, R. (2022) надає роз’яснення щодо позиції Анталійського
дипломатичного форуму, яку Турецька Республіка привнесла в дисципліну
міжнародних відносин як приклад конференційної дипломатії, а у заключній
частині була дана оцінка ролі цього Форуму.
Ratajczak, M. & Broś, N. (2023) описують роль, яку гуманітарна
дипломатія відіграє у зовнішній політиці Швейцарії та Швеції, якою мірою такі
цінності, як гуманітарна допомога, права людини та сприяння міжкультурному
діалогу, зміцнюють імідж цих країн. і є ключовим елементом швейцарської та
шведської моделей публічної дипломатії.
10
Barakat, S. (2019) надає визначення терміну «гуманітарна дипломатія» та
розміщення втручання Катару в рамках ширших тенденцій гуманітаризму в
субрегіоні Перської затоки.
Проте навіть за наявності такої значної кількості українських та
зарубіжних наукових розвідок, усе ж невизначеним залишається питання
особливостей гуманітарної дипломатії та практичних важелів її застосування з
метою якісної організації процесів взаємодії на світовій політичній арені.
На цій підставі  визначаємо природу гуманітарної
дипломатії.
нові виклики та практична візія гуманітарної
дипломатії у міжнародному середовищі.
 вивчити напрями підвищення ефективності гуманітарної
дипломатії на основі оцінки результатів її складових.
Мета реалізується в досягненні таких завданнях:
1. Дескрибувати суть гуманітарної дипломатії через вивчення умов,
принципів, історичної візії.
2. Надати загальне розуміння поняття «гуманітарна дипломатія».
3. Провести теоретичні й практичні паралелі поняття.
4. Вивчити концепт гуманітрної дипломатії ЄС у 21 столітті через опертя
на розвідки щодо ефективності гуманітарної дипломатії на
міжнародній арені.
5. Надати практичні кейси імплементації.
Застосована розвідки: логіко-семантичний аналіз методи
знаходження закономірностей, збирання та вивчення аналітики, методи
узагальнення; методи наукової абстракції. У рамках правового прагматизму
центральними були такі методи: реконструкція досвіду; герменевтичне коло;
посилання на значення; тлумачення. Дослідження базується на працях
вітчизняних та зарубіжних вчених, короткі тези з праць яких подано вище.
Важливість дослідження гуманітарної дипломатії
полягає в її значущості для подальшого розвитку країни та покращення умов
життя громадян. Гуманітарна дипломатія вирішує низку соціальних проблем,
11
відтак в умовах глобалізації та посилення міждержавної взаємозалежності її
значення постійно зростає. Традиційна офіційна дипломатія уже не в змозі
вирішити загостерні проблеми. У зв'язку з цим вивчення особливостей
гуманітарної дипломатії особливо актуально в міжнародних відносинах XXI
століття.
 Парктична візія у застосуванні гуманітарних практик та
веденні переговорів.
Результати розвідки можуть бути
використані для вдосконалення дипломатичних підходів до вирішення
гуманітарних криз, зокрема у формулюванні зовнішньополітичних стратегій
для країн, які націлені на те, щоб відігравати активну роль у гуманітарних
ініціативах.