Перспектива Україно-Тайванських відносин у воєнні та повоєнні роки

Анотація

Актуальність теми
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році
питання міжнародної безпеки, а по факту ще з 2014 року, від окупації
Донбасу, Луганську та Криму, непорушності кордонів і стабільності
регіональних режимів остаточно вийшли з теоретичної площини і стали
центральним сюжетом глобальної політики. Війна зробила очевидним, що
норми міжнародного права без реальних механізмів стримування не
гарантують безпеки ані в Європі, ані в Індо Тихоокеанському регіоні. На
цьому тлі конфліктний потенціал у Тайванській протоці дедалі частіше
осмислюється як тест на спроможність світової спільноти стримувати
ревізіонізм, «сіру зону» примусу з боку КНР та захищати демократичні
суспільства, які опинилися на фронтирі протистояння авторитарним режимам
[10; 16].
Україна і Тайвань у цьому сенсі виглядають як дві «передові лінії»
однієї ширшої боротьби. Тайвань вибудовує «асиметричну» оборону,
модернізує резерв, систему тероборони і критичної інфраструктури, уважно
вивчаючи український досвід стійкості великих міст, мобілізації суспільства,
розосередження виробництв та логістики під час затяжної війни [2; 9; 16; 81;
82]. Український досвід ударів по енергетичній системі, атаки БпЛА і ракет,
функціонування цифрових сервісів під час війни стає для Тайваню
практичною лабораторією того, як поєднати військовий, цивільний та
технологічний вимір оборони. В гуманітарному вимірі Тайбей вже
перетворився на помітного донора для України: це медична допомога,
підтримка громад, відновлення лікарень, участь у міжнародних фондах
розмінування, підтримка внутрішньо переміщених осіб і місцевих громад
через партнерства з центральноєвропейськими структурами [1; 3; 8; 15; 22].
3
Для України Тайвань це не лише питання ціннісної близькості та
політики солідарності, а й конкретні можливості розвитку. Йдеться про
технологічне партнерство в мікроелектроніці, компонентах для БпЛА,
сенсориці і звʼязаних з ними програмно апаратних рішеннях, про взаємодію у
сфері кібербезпеки, захисту критичної інфраструктури, а також про
інституційний трек «science tech education» із залученням тайванських
університетів, дослідницьких центрів і кластерів інновацій [3; 11; 14; 18].
Ключовий системний аргумент полягає в тому, що близько 70 % виручки
TSMC нині дають «просунуті вузли» 7 нм і нижче, які визначають
конфігурацію глобальних ланцюгів постачань і напряму стосуються
оборонних застосунків, високоточної зброї та систем звʼязку [11; 18]. За умов,
коли напівпровіднгики перетворилися на «нову нафту», доступ до
тайванських технологій стає для України елементом довгострокової
безпекової стратегії, а не лише економічної співпраці.
Окремої уваги потребує не лише військово політичний, а й економічний
вимір безпеки. Досвід широкомасштабної санкційної кампанії проти росії
після 2022 року продемонстрував подвійний характер цього інструменту. З
одного боку, фінансові, енергетичні та технологічні обмеження суттєво
підвищили ціну агресії, ускладнили доступ до зовнішніх ринків капіталу та
критичних технологій, спровокували відтік інвестицій і прискорили «витік
мізків». З іншого боку, санкційний режим виявився своєрідним «картковим
будинком», який можна частково обійти через треті країни, паралельний
імпорт, «сірі зони» на ринках енергоносіїв та складні ланцюги посередників,
як це демонструють приклади тієї ж росії та ірану [16; 80]. Дискусії довкола
ефективності санкцій, їхнього дизайну і небажаних побічних ефектів стають
частиною ширшої розмови про те, як використовувати економічну
взаємозалежність як інструмент стримування, а не взаємного шантажу.
Для Пекіна цей досвід є одночасно попередженням і практичним
посібником. З одного боку, він показує, які саме вразливості китайської
економіки залежність від експорту високотехнологічної продукції, логістика
4
морських шляхів, домінування долара та євро у розрахунках можуть стати
ціллю у разі ескалації навколо Тайванської протоки. З іншого боку, він
підштовхує китайське керівництво до завчасної диверсифікації валютних
резервів, переорієнтації частини торгівлі на альтернативні фінансові
інструменти, укріплення звʼязків із державами, не схильними приєднуватись
до західних санкційних режимів, а також до формування власних
технологічних ланцюгів, менш залежних від США та ЄС [16; 80; 81]. У цьому
контексті йдеться вже не тільки про «класичну» війну, а про довгу війну
витривалості, де важать запаси резервів, доступ до технологій і здатність
швидко адаптувати економічні режими до зовнішнього тиску.
У такому контексті санкції постають не лише як каральний інструмент
Заходу, а як окремий фронт сучасної війни витривалості, де економіка,
фінанси та контроль над технологіями стають продовженням політики
іншими засобами. Для України та Тайваню це відкриває нішу для зближення:
обидва актори зацікавлені у виробленні спільних підходів до економічної
стійкості, обміну досвідом мінімізації «вузьких місць» у логістиці, енергетиці
та напівпровідниках, а також у формуванні коаліцій, здатних ускладнити для
Пекіна маневр між різними санкційними режимами [16; 22; 80; 81].
Додатковий вимір актуальності повʼязаний із тим, що і Україна, і Тайвань
намагаються переконати партнерів розглядати їх не як пасивних реципієнтів
безпеки, а як активних провайдерів регіональної стабільності, які можуть
ділитися власним досвідом кризового управління, цифрової трансформації та
стійкості інституцій.
Отже, перспектива україно тайванських відносин у воєнні та повоєнні
роки це поєднання безпекової, економічної, технологічної та етичної
проблематики, яка має першорядне теоретичне і прикладне значення.
Дослідження цього треку дозволяє одночасно подивитися на трансформацію
світового порядку після 2022 року, на еволюцію підходів до стримування КНР
та на можливості для України вийти за рамки «традиційних» напрямів
зовнішньої політики, посиливши субʼєктність у Східній Азії.
5
Ступінь наукової розробленості
Попри широку літературу про політику США щодо Тайваню, зокрема в
межах Taiwan Relations Act, а також про еволюцію американської стратегії
«стратегічної
двозначності»
щодо оборони острова [4; 12],
українсько-тайванський трек досі лишається фрагментарно описаним. У
західній та тайванській аналітиці переважають праці, присвячені або
трикутнику США Китай Тайвань, або розширенню присутності Тайваню в
ЄС і ЦСЄ [2; 5; 13; 20; 22]. Значна частина досліджень концентрується на
внутрішній еволюції тайванської демократії, трансформації партійної
системи, а також на нормативному вимірі політики «одного Китаю».
Європейський вимір взаємодії з Тайбеєм зазвичай описують через
призму резолюцій Європарламенту, посилення економічних і технологічних
контактів, обговорення Угоди про інвестиції, а також дискусій навколо того,
чи готовий ЄС розглядати Тайвань як «ключового партнера» у сфері
напівпровідників і цифрової інфраструктури [5; 13; 20]. Окремий масив
становлять аналітичні матеріали Global Taiwan Institute, Prospect Foundation,
INDSR та інших інститутів, які фокусуються на «уроках України» для
оборони Тайваню, на загрозі «сірих дій» КНР та на пошуку нових форматів
співпраці з Європою [1; 2; 7; 14; 16; 22].
В українській академічній традиції Тайвань довгий час розглядався
переважно в ширшому контексті зовнішньої політики КНР, історії китайської
громадянської війни, економічного «дива» Східної Азії чи проблеми визнання
невизнаних держав. Окремі роботи, в тому числі бакалаврські,
зосереджувалися на проблемі Тайваню у зовнішній політиці КНР та на
еволюції підходів Пекіна до «воззʼєднання» [83]. Натомість питанню власне
україно тайванських відносин приділяється значно менше уваги, і, як
правило, воно зводиться до опису позиції України в ООН та загального
дотримання політики «одного Китаю».
Безпосередньо взаємодія Україна Тайвань частіше описується на рівні
новинних повідомлень про гуманітарну допомогу, окремих заяв та аналітики
6
щодо «уроків України» для архітектури оборони Тайваню [1; 2; 8; 9; 16; 22].
Недостатньо узагальнено моделі контактів без формального визнання,
включно з досвідом інших країн ЦСЄ; можливості для спільних R and D у
«подвійних» технологіях, де поєднуються оборонні й цивільні застосунки;
підходи до управління репутаційними ризиками, повʼязаними, зокрема, з
імпортом РФ нафтопродуктів тайваньским приватним сектором і загалом із
дилемою «business as usual» щодо авторитарних режимів [80].
Окремий блок зарубіжних праць присвячений феномену «сірої зони»,
гібридних операцій та поступового розмивання статус кво в морських
просторах, протоках та виключних економічних зонах [7; 10]. Однак у
більшості випадків Україна і Тайвань аналізуються паралельно, а не як
єдиний кейс порівняльної стійкості двох демократій, що стикаються з
екзистенційною загрозою з боку ядерних держав. Саме це і формує
дослідницьку нішу даної роботи.
Обʼєкт і предмет дослідження
Обʼєктом дослідження є взаємодія України та Тайваню у контексті
трансформації глобального порядку 2022-2025 рр. та в перспективі
повоєнного періоду. Йдеться як про офіційні сигнали і політичні заяви, так і
про неформальні контакти, інструменти гуманітарної допомоги, торгівлі,
освітньої та наукової співпраці.
Предмет дослідження становлять конкретні форми й напрями
гуманітарної, політичної, оборонно-безпекової та технологічно економічної
співпраці між Україною і Тайванем в умовах війни та відбудови, а також
можливі траєкторії їхньої інституалізації без формального дипломатичного
визнання. У полі зору залишаються як міждержавні, так і міжінституційні та
суспільні канали взаємодії (університетські, муніципальні, бізнесові).
7
Мета і завдання дослідження
Мета дослідження полягає в тому, щоб окреслити реалістичні
перспективи інституційної та проєктної взаємодії між Україною і Тайванем у
воєнні та повоєнні роки, а також оцінити потенціал розширення відносин у
стратегічно важливих сферах без виходу за рамки офіційної політики України
щодо «одного Китаю».
Длядосягнення цієї мети передбачається виконати такі завдання:
● реконструюватиеволюціюконтактівміжУкраїноютаТайванемдо2022
р. та проаналізувати їхню динаміку у 2022-2025 рр. з урахуванням
гуманітарного, економічного та політичного вимірів [1; 3; 8; 15];
● проаналізувати зовнішньополітичні стратегії України і Тайваню, а
також вплив на двосторонній трек ключових третіх сторін насамперед
СШАтаЄвропейського Союзу, включно з аналізом Taiwan Relations
Act, позиції ЄС і резолюцій Європарламенту [4; 5; 12; 13; 20];
● описати інструменти «сірої зони» КНР щодо Тайваню та ширшого
регіону, а також відповідь Тайваню у вигляді асиметричної оборони,
розвитку системи цивільної підготовки, кіберстійкості та стратегічних
комунікацій, залучаючи порівняння з українським досвідом протидії
гібридній агресії [2; 7; 10; 81; 82];
● оцінити масштаби, структуру, канали та географію гуманітарно
технічної допомоги Тайваню Україні з 2022 р., включно з участю у
фондах розмінування, підтримці громад та проектів відбудови [1; 3; 8;
15; 22];
● визначитиможливіформатиінституалізаціїспівпраціУкраїнаТайваньз
урахуванням обмежень, повʼязаних з відсутністю дипломатичного
визнання, приділивши увагу угодам між університетами, R and D
структурою, торгово промисловим платформам (TAITRA тощо), а
8
такожформатуучастіТайванюубагатосторонніхініціативах,важливих
для України [5; 8; 11; 20];
● проаналізувати, як досвід санкцій проти росії та дискусії про
«економічну зброю»впливаютьнадискурсуТайванітаУкраїніщодо
взаємної стійкості і можливих спільних дій у фінансовому та
торговельному вимірах [16; 80; 81];
● запропонувати дорожню карту для МЗС, Мінекономіки, Мінцифри та
провідних університетів України щодопоетапногорозвиткуконтактівз
Тайванем, узгоджену з міжнародно правовими обмеженнями та
національними інтересами.
Гіпотеза дослідження
Робоча гіпотеза полягає в тому, що без системного посилення взаємин із
Тайбеєм Києву буде суттєво складніше прискорити розвиток «розумних»
оборонних технологій, мікроелектронної спроможності, кіберстійкості й
загалом вийти на траєкторію повоєнної інноваційної відбудови, орієнтованої
на високотехнологічні кластери. Натомість Тайвань, поглиблюючи взаємодію
з Україною, отримує не лише символічну «політику солідарності», а й
протестовані в умовах великої війни рішення з цивільної оборони, логістики,
розосередження виробництв, резервістської підготовки, а також додаткові
канали мʼякої сили в Європі [2; 9; 16; 81; 22].
Альтернативна гіпотеза, яку також слід мати на увазі, полягає в тому,
що обмеження, повʼязані з політикою «одного Китаю», внутрішні пріоритети
відбудови України та обережність європейських партнерів можуть звузити
потенціал україно тайванського треку до суто гуманітарної й символічної
площини. Перевірка гіпотези означає, зокрема, оцінку того, наскільки ці
обмеження є жорсткими, а де залишають простір для креативної
інституційної інженерії.
9
Методологія дослідження
Теоретико методологічну основу роботи становить поєднання
неореалістичного перспективізму, інституціоналізму та підходу «securitization
resilience». Неореалістичний підхід дозволяє розглядати Україну і Тайвань як
середніх акторів, які змушені маневрувати між великими державами і
будувати власні стратегії стримування в умовах асиметрії сил.
Інституціоналізм дає можливість проаналізувати, як працюють режими
співпраці без формального визнання, які неформальні інститути та
домовленості виникають між сторонами і як вони закріплюються в практиці
[4; 5; 13]. Підхід securitization resilience дозволяє повʼязати дискурсивне
«винесення» певних тем у сферу безпеки з конкретними заходами зі
зміцнення стійкості інституцій, інфраструктури і суспільства [2; 22].
Емпіричну базу дослідження становлять урядові документи Тайваню
китайською та англійською мовами, матеріали Міністерства закордонних
справ, законодавчі акти та заяви (зокрема щодо допомоги Україні), аналітика
INDSR, Global Taiwan Institute, Prospect Foundation, акти ЄС і США, включно
з Taiwan Relations Act і резолюціями Європарламенту, корпоративні звіти
TSMC, статистика торгівлі OEC і WITS, а також кейсовий аналіз
гуманітарних програм та публічних оголошень допомоги [1-5; 7; 8; 11; 14; 16;
20-22]. Застосовуються методи порівняльного аналізу, контент аналізу
офіційних документів та заяв, елементи case study, а також базовий кількісний
аналіз торговельної статистики.
Наукова новизна роботи
Наукова новизна дослідження зумовлена поєднанням україно
центристського погляду на зовнішню політику з увагою до тайванського
виміру, який у вітчизняній науці досі залишається периферійним. Основні
елементи новизни можна сформулювати так:
10
● комплекснезведеннянаявнихтапотенційнихканалівспівпраціУкраїна
Тайвань в умовах відсутності дипломатичних відносин, з урахуванням
досвіду інших держав Центрально Східної Європи;
● операціоналізація «уроків України» для архітектури тайванської
оборонної стійкості, зокрема в частині управління C2, протиповітряної
і протиракетної оборони проти роїв БпЛА і ракет, розосередження
виробництв та логістики [9; 16];
● пропозиція інституційної рамки «science tech education» для україно
тайванських відносин, яка включає спільні лабораторії, програми
обміну аспірантами, грантові схеми та інноваційні акселератори;
● ідентифікація ключових репутаційних ризиків для політики
солідарності (зокрема повʼязаних із торгівлею з рф) та напрацювання
можливих механізмів їх мінімізації [80];
● спроба інтегрувати дискусії про санкційну політику, «економічну
зброю» та реорганізацію глобальних ланцюгів постачання у ширший
аналіз перспектив двосторонніх відносин Україна Тайвань.
Практичнезначенняроботи
Практичне значення дослідження полягає у виробленні конкретних
рекомендацій для українських державних інституцій, освітнього середовища
та бізнесу щодо вибудовування відносин з Тайванем у межах чинних
міжнародно правових рамок. Для МЗС України результати роботи можуть
слугувати основою для дорожньої карти інституалізації контактів без де-юре
визнання, включно з формами участі у багатосторонніх форматах,
тематичних діалогах ЄС Тайвань, а також у сфері публічної дипломатії.
Для Мінекономіки та Мінцифри пропонована матриця проєктів у
мікроелектроніці, БпЛА, кібербезпеці, цифровій інфраструктурі й відбудові
критичних обʼєктів може стати відправною точкою для формування цільових
програм співпраці, участі у виставках, кластерах і бізнес місіях [5; 11]. Для
університетів і наукових установ модель консорціумів, подвійних програм та
11
спільних лабораторій із тайванськими партнерами відкриває можливість
залучення додаткових ресурсів, доступу до передових технологій і інтеграції
українських дослідницьких колективів у глобальні мережі.
Для бізнесу, особливо в галузях ІТ, оборонних технологій, електроніки,
відбудови інфраструктури, робота може виконувати функцію довідника з
інструментів виходу на тайванські ринки через TAITRA, галузеві асоціації,
спільні стартап акселератори та інші посередницькі механізми. Окремий
практичний вимір стосується використання напрацювань дослідження в
навчальному процесі при викладанні курсів з міжнародних відносин, безпеки
в Індо Тихоокеанському регіоні та зовнішньої політики України.
Висновок
Україно тайванський трек у 2022 2025 рр. перетворився на важливий
тест для сучасної системи безпеки: війна росії проти України та зростання
ризиків у Тайванській протоці зближують дискусії про стримування, «сіру
зону» та асиметричну оборону [2; 7; 9; 10]. Показано двосторонню
взаємовигоду: Тайвань отримує «уроки України» щодо стійкості, резерву,
ППО, БпЛА та логістики; Україна натомість отримує шанс залучити
унікальні тайванські компетенції в мікроелектроніці, сенсориці, «розумній»
зброї, кіберстійкості та цифровому урядуванні, де TSMC та інші компанії
острова є критичними вузлами глобальних ланцюгів постачання [11; 16].
Вступ фіксує реальний стан речей без формального взаємного визнання, роль
третіх сторін насамперед США та ЄС, а також рамки маневру, задані
політикою «одного Китаю», Taiwan Relations Act і резолюціями
Європарламенту [4; 5; 13; 20].
Обрана емпірична база й методологія поєднання неореалізму,
інституціоналізму та підходу securitization resilience дають адекватний
інструментарій для аналізу гуманітарної, безпекової та техно-економічної
взаємодії [2; 22]. Дослідницька ніша сформульована чітко: систематизація
каналів Україна Тайвань поза дипломатичним визнанням, вимір «aid
12
diplomacy» Тайбея щодо України, включно з підтримкою розмінування та
відбудови, а також моделі спільних R and D і освітніх консорціумів [1; 3; 8;
15]. Гіпотеза логічна й перевірна: без посилення звʼязків із Тайбеєм Києву
важче масштабувати оборонно технологічну та інноваційну відбудову;
натомість Тайвань посилює свою політику солідарності та присутність у
Європі [2; 22; 81].
Структурно робота складається з трьох розділів. У першому розділі
розглядаються теоретико методологічні засади вивчення невизнаних і
частково визнаних акторів, правовий і політичний статус Тайваню та місце
України і Тайваню в регіональній безпековій архітектурі. Другий розділ
присвячений аналізу стану та динаміки українсько тайванських відносин у
воєнний період, включно з гуманітарною допомогою, економічною та
технологічною співпрацею, роллю громадянського суспільства та публічної
дипломатії. Третій розділ фокусується на перспективах розвитку взаємин у
повоєнний період, можливих сценаріях інституалізації, ризиках і
обмеженнях, а також пропонує дорожню карту практичних кроків для
державних інституцій та університетів України [1; 7; 11; 20; 21; 83]. Таким
чином, «Вступ» створює рамку для подальшого теоретичного, емпіричного та
прикладного аналізу україно тайванських відносин у воєнні та повоєнні роки.