УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКІ ВІДНОСИНИ ТА ШЛЯХ ДО ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ З 1991 РОКУ ПО СЬОГОДЕННЯ

Анотація

Актуальність теми дослідження. З точки відліку незалежної історії України одним з ключових питань зовнішньої політики була європейська та атлантична інтеграція. Понад тридцять років тому Верховна Рада України визначила політичний курс для України на міжнародній арені як суверенної, незалежної та демократичної держави, що заснована на європейських цінностях. Основою формування зовнішньополітичного курсу України стала орієнтація на національні інтереси та пріоритети на міжнародній арені. Такий вектор полягає у забезпеченні безпеки громадян,  культурних, економічних та соціальних цілей держави та її населення. Можливість досягнення цих результатів залежить від співпраці України з іншими державами, міжнародними організаціями та союзами. 

Протягом останніх трьох десятиліть Росія – держава-терорист, вторглася до сусідніх країн, втручалася у їхні вибори, порушувала міжнародні угоди щодо контролю над озброєнням та міжнародне право загалом, і продовжує впливати на зовнішню та внутрішню політику інших держав. У зв’язку з вищезазначеними тенденціями та повномасштабним вторгненням в Україну, питання євроатлантичної інтеграції, співпраця з країнами євроатлантичного регіону, насамперед із США, розглядається нашою державою як ключовий пріоритет зовнішньої політики. У період становлення нашої держави суспільство пройшло складний та неоднозначний шлях у сприйнятті ЄС та НАТО – від повного неприйняття на початку до розуміння та усвідомлення більшою частиною користі від членства в цих організаціях для країни загалом громадян зокрема. 

З 1991 року відносини між Україною, США та НАТО проходили через кілька етапів. Після отримання незалежності Україною в 1991 році, відносини зі США почали активно розвиватись. У 1994 році був підписаний Будапештський меморандум, в якому США, Велика Британія, Росія та інші країни гарантували територіальну цілісність України в обмін на ядерний арсенал, що знаходився на нашій території. Вашингтон використовував різноманітні засоби, щоб переконати Україну віддати ядерну зброю. Крім того, американській політиці того часу був властивий фокус на Росію, який виник внаслідок основоположної порожнечі в стратегії після зникнення головного ворога – СРСР. У США навіть розглядалась можливість застосування санкцій проти України в 1992-93 роках у разі непіддатливості українського керівництва щодо ядерного питання. У квітні 1993 року, сталась ситуація, що: «під час візиту колишнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми до Сполучених Штатів, американська сторона висловила своє незадоволення позицією України щодо процесу ліквідації ядерної зброї на її території, і на найвищому рівні переговори не відбулися» [66, c. 110]. Адміністрації у Вашингтоні та Кремлі переконали колишні радянські республіки, які володіли ядерною зброєю, відмовитися від неї та підписати договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Як результат, була укладена тристороння декларація між США, Україною та Росією, в якій було визначено, що Україна передає всю свою ядерну зброю з минулої Радянської Республіки до Росії  в обмін на забезпечення безпекою [66, c. 110].

Тож у 1997 році Україна оголосила про свою нейтральну цілісність, а також взяла на себе зобов’язання не розвивати ядерний потенціал. У цей період відносини з НАТО стали активнішими, а наша держава виразила бажання вступити до програми «Партнерство заради миру». Однак, формальний шлях до членства розпочався лиш у 2008 році, коли Верховна Рада ухвалила закон, що передбачав намір України вступити до Альянсу. Проте знову у внутрішні справи України втрутилась Російська Федерація і внаслідок війни та анексії Криму в 2014 році цей процес припинився. З того моменту Україна продовжує співпрацю з НАТО через різні партнерські програми та проекти, а відносини з США залишаються ключовими у зовнішній політиці нашої країни. 

Також, як позитивний результат ухвалення такого рішення України щодо ядерного роззброєння є зміцнення українсько-американських відносин. Обидві сторони дійшли згоди щодо включення України до Генеральної системи преференцій, підтримки її вступу до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі, а також надання допомоги в створенні національної системи експортного контролю. Зі сторони США було розширено фінансування приватних інвестицій та процесу демонтажу стратегічної ядерної зброї. Також зросла технічна та гуманітарна підтримка для зменшення соціальних наслідків перехідного періоду під час переходу до ринкової економіки. США збільшили фінансову підтримку України на програми ядерного роззброєння та економічні реформи, піднявши загальну суму до семиста мільйонів доларів [66, c. 105]. 

Важливим моментом є союзницька діяльність. Так у відповідь на російську агресію, Сполучені Штати разом із союзниками та партнерами вживають запровадили економічні та персональні санкції, а також експортний контроль, який обмежить доступ Росії до важливих технологічних і фінансових ресурсів, обмежить її промислову базу та зменшить її вплив на світові події та міжнародну арену загалом. Сполучені Штати виступають одним з провідних у сфері санкційної підтримки України. Напередодні другої річниці повномасштабного російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2024 року, Міністерство фінансів США ввело санкції проти майже 300 суб’єктів з Росії та її співучасників. Загалом, на сьогоднішній день, Мінфіном та Держдепом США було накладено санкції на 553 суб’єктів, включаючи 57 фізичних осіб, 484 юридичні особи та 12 суден [51].

Такі дані свідчать про те, що відбувається трансформація міжнародних відносин, де Україна починає виступати важливим політичним актором на міжнародній арені. Держава відкрито демонструє свої цілі та наміри стати повноправним членом міжнародних організацій – демократичних інституцій, таких як НАТО та Європейський Союз. На тлі таких подій спостерігається зростання міжнародної підтримки України, зокрема зі сторони Сполучених Штатів. У 2022 році США надали найбільший обсяг військової допомоги Україні, перевершивши загальний обсяг, наданий іншими країнами разом узятими. Виходячи з цього постає питання про фактори, які впливають на рішення американської політичної спільноти підтримувати Україну, та якою може бути ця підтримка у майбутньому. Для нашої держави таке сприяння є важливим, особливо в контексті геополітичних змін та викликів, таких як загроза з боку Росії, підтримка демократії та прав людини, збереження міжнародного порядку та, що не менш актуально, розуміння важливості українського чинника для стабільності в регіоні.

Саме тому варто враховувати те, що Україна займає вигідне геополітичне становище і є плацдармом, який розділяє країни Європейського Союзу та Російську Федерацію, а з воєнної точки зору – НАТО та ОДКБ. Тож це питання є актуальним не тільки для нашої країни, а й для усієї Європи. 

Мета дослідження – дослідити та проаналізувати стан та перспективи розвитку українсько-американських відносин, зокрема в контексті взаємодії та інтеграції України до НАТО, їх вплив на зовнішньополітичне становище України

Визначена мета передбачає наступних завдань :

• дослідити стан розробки проблематики вітчизняними та закордонними науковцями;

• здійснити аналіз нормативно-правової бази двосторонніх відносин України та США;

• дати загальну характеристику аналізу розвитку взаємовідносин між Україною та США

• визначити пріоритетні напрямки співробітництва України з США та Організацією Північноатлантичного договору

• проаналізувати роль України в НАТО 

• дослідити вплив двостороннього політичного діалогу з США та НАТО на зовнішню політику України

Об’єктом дослідження є взаємовідносини України з США та НАТО

Предметом дослідження є : політичні відносини України із США та НАТО,  їх стан, розвиток та перспективи з 1991 року по сьогодення; нормативно-правова база відносин між США, НАТО та Україною.

Методи дослідження у процесі дослідження були такими: загально-науковий та історичний, а саме – порівняльно-історичний, контент-аналіз, метод узагальнення і систематизації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із кінця 1991 року по сьогодення. Нижня межа пов’язана з 1991 роком – датою прийняття незалежності Україною, її відлік у самостійній, незалежній політиці, верхня межа – теперішній час, що характеризується новими викликами та можливостями. 

Практичне значення дослідження полягає у тому, що дані дослідження відкривають нові можливості у вивченні зносин між Україною, США та військово-політичним блоком НАТО; їх діяльністю на світовій арені, досягнення та виклики у співпраці, можливості розвитку таких відносин. Завдяки дослідженню можна дослідити історію держав, їх відносин з міжнародними організаціями та один з одним і, спираючись на цю ретроспективу, проаналізувати помилки та окреслити перспективи співробітництва у майбутньому. Також, це дослідження має велике практичне значення у розумінні політичних процесів у міжнародному співтоваристві, дозволяє визначити стратегії зовнішньої політики, національну безпекову та військову ефективність, готовність країн та організацій до можливих загроз. Розуміння важливості відносин з Північноатлантичним альянсом та Сполученими Штатами допомагає Україні залучати підтримку та інвестиції від інших держав та організацій, що стимулює соціальні реформи, економічний розвиток та політичні трансформації у кризовий час для нашої держави. Це дослідження є важливим для аналізу розвитку стратегій зовнішньої політики, інтеграції в євроатлантичні структури та забезпечення національної безпеки.

Аналіз останніх джерел дослідження та  публікацій: відносинами між нашою державою, Сполученими Штатами та євроатлантичною спільнотою займалось чимало як українських, так і закордонних дослідників. Вже з початку 1991 року, публікації різноманітних науковців надавали можливість зрозуміти суть політичних зв’язків між державами. У вітчизняній історіографії можна виділити таких дослідників: Т. Брєжнєва [6], К. Грищенко [10], В. Дубовик [14]. Серед західних науковців та дослідників, які досліджували стан і перспективи відносин, можна виділити Дж. Буша, С.Телботта, Т.Букволла [73], які аналізують їх з боку своєї держави.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (79). Загальний обсяг роботи 62 сторінки.