Політико-дипломатична та військова підтримка України з боку балтійських держав в умовах повномасштабної війни в Україні
Анотація
З моменту початку повномасштабної війни Російської Федерації проти
України в лютому 2022 року країни Балтії — Латвія, Литва та Естонія —
зарекомендували себе як найбільш активні, послідовні та віддані партнери,
що підтримують українську державність, суверенітет та її прагнення до
європейської інтеграції. Їхня підтримка вийшла за межі звичайної
солідарності, ставши одним із ключових чинників єдності міжнародної
спільноти у протидії російській агресії. Балтійські республіки ініціювали
низку важливих політичних, дипломатичних та оборонних рішень в рамках
ЄС, НАТО та інших міжнародних організацій, продемонструвавши
стратегічне лідерство, яке зазвичай не є характерним для держав такого
розміру.
Специфіка позиції країн Балтії визначається не тільки їх геополітичним
становищем і безпосереднім відчуттям загрози з боку Росії, а й глибокою
історичною пам'яттю про тривалу радянську окупацію, масштабну
русифікацію, депортації та втрату незалежності. Саме цей історичний досвід
формує їхнє розуміння того, що агресивні дії Кремля становлять загрозу не
тільки для України, але й для всієї Східної та Північної Європи, а в ширшому
сенсі — для стабільності всього європейського континенту. Тому для
Вільнюса, Риги та Таллінна підтримка України є не тільки питанням
морального вибору, але й складовою їхньої власної національної безпеки та
превентивним заходом для стримування потенційної ескалації з боку Росії.
Не менш важливим є й інший аспект: незважаючи на свій відносно
скромний демографічний та економічний потенціал, країни Балтії традиційно
виступають «нормативними лідерами» в трансатлантичному просторі. Їхня
зовнішня політика демонструє високий рівень стратегічного бачення, а їхня
непохитна і всебічна підтримка України стала зразком того, як невеликі
держави-члени НАТО та ЄС можуть зробити значний внесок у регіональну та
5
загальноєвропейську безпеку. З огляду на це, детальний аналіз характеру та
масштабів цієї підтримки є надзвичайно важливим для правильного розуміння
глибших геополітичних наслідків війни та трансформації системи безпеки в
Європі.
Балтійські держави надають Україні всебічну допомогу, починаючи від
військово-технічної та логістичної підтримки до дипломатичних ініціатив,
гуманітарної допомоги та зовнішнього зміцнення державних структур. Значна
частина цієї допомоги зосереджена на оборонному секторі України,
включаючи Державну прикордонну службу, Збройні сили та підрозділи
територіальної оборони. Водночас Латвія, Литва та Естонія систематично
підтримують
цивільну
сферу,
надаючи допомогу енергетичній
інфраструктурі, системам цивільного захисту, медичним закладам та
гуманітарним організаціям. Ця багатовекторна допомога підтверджує
стратегічне усвідомлення країнами Балтії взаємозв'язку між безпекою України
та безпековою ситуацією в усьому регіоні.
Таким чином, комплексна допомога, що надається балтійськими
країнами, є не тільки проявом солідарності союзників, але й значним внеском
у формування нової системи безпеки на європейському континенті. Для
вивчення ролі малих держав у підтримці регіональної стабільності та
глибшого розуміння міжнародної реакції на російську агресію надзвичайно
важливо систематично аналізувати обсяг, структуру та вплив підтримки, що
надається Україні Латвією, Литвою та Естонією.
Актуальність дослідження: Вивчення підтримки країн Балтії в Україні
є надзвичайно актуальним, особливо в контексті сучасних досліджень у сфері
міжнародних відносин та безпеки. Це відбувається у світлі стратегії малих
держав у міжнародних конфліктах, мінливого спектру колективної оборони
НАТО, а також того, наскільки ефективною є військова допомога у сучасній
війні. Крім того, аналіз тих самих градацій допомагає оцінити реакцію Європи
6
на російську агресію та довготривалість військової та економічної допомоги
Україні.
Оглядлітератури:ПитаннязовнішньоїполітикитабезпекикраїнБалтії
досліджувалися низкою науковців та експертів, беручи до уваги росію та
Україну. Наприклад, Якуб М. Годзімірський (2023) у своїй роботі «Стратегії
безпеки малих держав у мінливому глобальному порядку» пише про стратегії
безпеки країн Балтії. У своїй статті «Відповідь країн Балтії на російську
агресію: Політика і стратегічний вибір» Крістіне Берзіня (2022) розглядає
безпеку східного кордону НАТО. Марк Галеотті (2023) також досліджує
гібридні загрози для Балтійського регіону в роботі «Озброєння всього»,
стверджуючи, що вони несуть з собою серйозні наслідки для європейської
безпеки. Це допомагає зрозуміти, як політична, дипломатична та військова
підтримка країн Балтії була пов'язана з Україною.
Мета та основні завдання дослідження: Основною метою цього
дослідження є оцінка політичної, дипломатичної та військової підтримки,
наданої Латвією, Литвою та Естонією Україні в умовах повномасштабної
війни. Дослідження має на меті:
Розглянути політико-дипломатичні заходи, вжиті країнами Балтії на
підтримку України.
Проаналізувати надану військову допомогу, включаючи фінансову
допомогу, озброєння та навчальні програми.
Дослідити мотивацію та стратегічні інтереси, що стоять за цією
підтримкою.
Оцінити вплив цієї підтримки на військові зусилля України та
європейську безпеку.
Об'єкт дослідження: об'єктом дослідження є міжнародні відносини та
безпекова політика Латвії, Литви та Естонії у відповідь на повномасштабне
вторгнення Росії в Україну.
7
Предмет дослідження: предметом дослідження є конкретні політичні,
дипломатичні та військові дії країн Балтії на підтримку України у 2022-2025
роках.
Теоретичне та практичне значення вивчення дослідження.
Дослідження має на меті збагатити наукову дискусію в галузі міжнародних
відносин та безпеки, зокрема щодо стратегій малих держав та їхньої ролі у
великомасштабних регіональних конфліктах. Аналіз дій Латвії, Литви та
Естонії дозволяє глибше зрозуміти концепцію «нормативного лідерства» в
трансатлантичному просторі та показує, як країни з обмеженим економічним
і військовим потенціалом можуть ефективно впливати на зовнішню та
оборонну політику основних міжнародних акторів (ЄС та НАТО).
Дослідження також сприяє розробці концептуальних моделей регіональної
стійкості та оцінці ефективності політики стримування на східному фланзі
НАТО, особливо з урахуванням історичної пам'яті як чинника мотивації
зовнішньої політики.
Практичне значення роботи полягає в її безпосередній користі для
урядових та експертних структур. У плануванні зовнішньої політики України– для оптимізації двосторонніх відносин та поглиблення військово-технічного
співробітництва з країнами Балтії. Для аналітичних центрів НАТО та ЄС– як
емпірична основа для оцінки ефективності політики солідарності та допомоги
в умовах війни та розробки нових механізмів зміцнення безпеки в Східній
Європі. У формуванні оборонних стратегій держав-членів НАТО– як
успішний приклад сек'юритизації та прискореного нарощування оборонного
потенціалу (зокрема, досягнення цільового показника 2% ВВП на оборону) у
відповідь на пряму загрозу.
Методологічну основу дослідження складають комплексний підхід,
що поєднує якісні та кількісні методи аналізу, спираючись на такі
дослідницькі парадигми: неореалізм– для оцінки балансу сил та інтересів у
регіоні, визначення стратегічних пріоритетів та прогнозування реакцій держав
8
у контексті великомасштабного конфлікту; конструктивізм– для аналізу
впливу історичної пам'яті, національної ідентичності та концепції
нормативного лідерства на формування зовнішньої політики та стратегій
безпеки.
Основними методами дослідження є системний аналіз для вивчення
підтримки України як частини складної системи міжнародних відносин, де дії
країн Балтії впливають на глобальну архітектуру безпеки; порівняльний метод
для порівняння обсягу та структури допомоги, що надається балтійськими
державами, з допомогою, що надається іншими європейськими державами, та
для оцінки змін у їхній оборонній політиці до та після 2022 року; аналіз змісту
та дискурсу, що спрямований на детальний аналіз офіційних урядових
документів, міжнародних угод, парламентських дебатів та виступів ключових
політичних діячів з метою виявлення стратегічних мотивацій та змін у
дискурсі безпеки; аналіз конкретних випадків, який дозволяє глибоко
дослідити найважливіші політичні та військові ініціативи Латвії, Литви та
Естонії як приклади їх стратегічних виборів та впливу на міжнародну
політику. Ця методологічна основа забезпечує наукову обґрунтованість
висновків, дозволяючи не тільки описати факти, але й пояснити причинно
наслідкові зв'язки між агресією Російської Федерації, реакцією країн Балтії та
її наслідками для європейської безпеки.
Таким чином, метою цієї роботи є збагачення наукової дискусії про
аспекти зовнішньої політики малих держав, доктрину безпеки НАТО та
геополітичні наслідки війни в Україні, пропонуючи детальний аналіз дій країн
Балтії в цьому триваючому конфлікті.
Крім того, робота має на меті показати, як Латвія, Литва та Естонія,
незважаючи на свої відносно скромні економічні та людські ресурси,
розробили один з найефективніших і найнепохитніших курсів дій на
підтримку України. Їхні зусилля — від просування своєї позиції на
міжнародному рівні до активного надання військової та гуманітарної
9
допомоги — демонструють, як малі країни можуть впливати на формування
політики безпеки в Європі та скеровувати рішення урядових структур ЄС і
НАТО.
Це зумовлено не тільки їхньою солідарністю з Україною, а й
прагматичним розумінням того, що успіх України є життєво важливим для
їхньої власної безпеки.
Особливу увагу слід приділити тому, як війна змінила стратегічне
бачення країн Балтії та стимулювала їхні оборонні реформи. У відповідь на
російську агресію Латвія, Литва та Естонія значно збільшили свої видатки на
оборону, активізували спільні військові дії, посилили заходи кіберзахисту та
поглибили інтеграцію з членами НАТО. Тому розгляд питання про надання
допомоги Україні також дає можливість оцінити внутрішні механізми
зміцнення оборонного потенціалу самих країн Балтії, що робить це
дослідження важливим як для розуміння регіональних змін у сфері безпеки,
так і для більш широкого уявлення про європейську стратегію стримування.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
коротких висновків до кожного з них, висновку та списку використаних
джерел.
Загальний обсяг магістерської роботи 55 сторінок.
